Нещодавно у місті Винники, що у Львівській області, тітушки стали на захист одного з найбільших виробників нелегальної тютюнової продукції. Молодики не просто не пускали на територію підприємства співробітників БЕБ та Національної поліції, але й чинили активний опір. Під час сутички постраждало двоє поліцейських. Подібну картину вся країна спостерігала не так давно у Дніпрі, коли кишенькові гопники Миколи Тищенка били та незаконно утримували ветерана російсько-української війни. На перший погляд, ніякого зв’язку між цими подіями. Але це лише на перший погляд.
З дослідження компанії Kantar: «72% нелегальної тютюнової продукції з позначкою Duty Free або призначеної для експорту має напис про те, що виробником є Винниківська тютюнова фабрика. 62% цієї групи нелегальної продукції становлять сигарети Сompliment з маркуванням Duty Free».
Так що стає причиною появи таких інфоприводів? Вседозволеність тих, хто свято увірував у власну безкарність? Чи неефективність антикорупційних, силових та судових органів? Хто стоїть за Миколою Тищенком і тими активістами, які оголосили священну війну тютюновим компаніям? Чим пояснити мовчання тих, хто присвятив себе боротьбі з представниками нелегального ринку сигарет та контрабандистами? Можливо, вони борються ще й з власною бідністю, отримуючи на це не лише гранти від міжнародних організацій, а й «пожертвування» від виробників контрафакту. Ті пожертвування, які пахнуть хоч і нелегальним, але таким солодким сигаретним димом.
Депутат: корупція під маскою справедливості або Як гавкає «антикорупційний» караван
В одному з інтерв’ю народний депутат України Микола Тищенко розповідав про те, що він на спір свого депутатського мандату може перекрити всю корупцію в країні за півроку. Він ідентифікує себе як виборювача справедливості. Учасник боїв у «тайському котлі» з позивним «Мітбол» боровся з масовим нелегальним вирубуванням лісів на Закарпатті як голова ТСК ВРУ з питань неефективної діяльності Державного агентства лісових ресурсів України. Насправді ж кошмарив лісгоспи, а потім ще рік ходив з перевірками під хоругвами створеної його помічницею ГОшкою, яка мала ту саму назву, що і вже неіснуюча на той момент комісія – ТСК «Нацресурс». Він знаходив корупційні ризики у системі онлайн-бронювання «єЧерга». А де-факто його атака на проєкт автоматичного пропуску вантажівок була нічим іншим, як намаганням повернути фізичну чергу з поборами. При комітеті ВРУ з питань транспорту та інфраструктури пан Тищенко створював власну робочу групу, яка займалася «перевіркою морегосподарського комплексу». А на ділі це була реалізація планів по захопленню порту Усть-Дунайськ в інтересах пов’язаної з ним стивідорної компанії, аби не сплачувати заборгованість перед державним підприємством.
Микола Тищенко у формі неіснуючої ТСК ВРУ, фото Facebook
І це доволі довгий ланцюжок: створення міжфракційного об’єднання «Українська залізниця» з подальшим «висококваліфікованим» оцінюванням залізничних вагонів, багатомільйонний подарунок від екс-дружини після фіктивного розлучення, невнесення до декларації даних про новенький «Мерседес», робота ресторану «Велюр» у розпал карантину під час пандемії Covid-19, намагання підім’яти під себе кол-центри та ботоферми, імітуючи активну боротьбу з ними. Так і недовго і до побиття ветеранів дійти.
Микола Тищенко під час спілкування з журналістами в суді, фото: Getty Images
Але хіба ми можемо звинувачувати пана Миколу, який з самого початку задекларував, що займеться корупцією та розкраданням державного бюджету? Адже тут все впирається у тлумачення формулювання.
Зіпсовані антикорупціонери
Слово «корупція» латинського походження. Перекладається як «псувати». Зіпсувати можна будь-що: настрій, дитину, стосунки, страву, репутацію, життя. І це все про корупцію тією чи іншою мірою. Сьогодні ми маємо доволі низький рівень довіри до таких органів, як САП, НАБУ, НАЗК та ДБР. Чому? Тому що довіра – це базова властивість психіки. І полягає вона у нашій вірі в те, що представники антикорупційних структур досвідчені, компетентні, надійні і чесні.
Затримання підозрюваних під час передачі хабаря / фото СБУ
Перш ніж поставити вам ключове запитання, з’ясуймо, як формується рівень довіри. У липні 2024 року Служба безпеки України затримала посадовців Центрального апарату Державної митної служби, які, за версією слідства, отримували хабарі від керівників регіональних митниць. І це не прості митники середньої руки – це директор Департаменту відомчої безпеки та контролю Держмитслужби та його заступник. Тобто ціле керівництво Департаменту відомчої безпеки Держмитслужби, у чиї обов’язки входила саме боротьба з корупцією. Натомість вони отримували неправомірну вигоду, за що не створювали штучних перешкод регіональним митникам та «прикривали» їхні службові порушення. Тобто маємо головних митних антикорупціонерів, які власноруч вибудовують стійку корупційну вертикаль.
Серед підозрюваних посадовці Центрального апарату Державної митної служби
А тепер увага – запитання. Наскільки ви довіряєте Державній митній службі України? Хай це запитання залишиться з присмаком риторики. Адже головне у цій історії – це колегіальна відповідальність. Пересічні громадяни завжди вірять у принцип, який дуже точно сформулював Григорій Чухрай: система колективної відповідальності завжди йде у обгортці колективної безвідповідальності.
Антитютюнова революція як бізнес або Махінації на здоров’ї нації
Чому антикорупціонери створюють галас, щоб у нас виникало відчуття активної боротьби з корупцією? Тому що часто усе налаштовано не на результат, а саме на процес, який дає змогу примножувати свої статки. Хтось транслює свою громадянську позицію на публіку, аби лобіювати інтереси фармацевтичних компаній, котрі займаються виробництвом ліків від ВІЛ та СНІД. Хтось зацікавлений у вільному ринку землі в Україні. А хтось скромно вдовольняється західними грантами, аби просувати антитютюнові законодавчі ініціативи, виказуючи турботу за усіх маргіналізованих українців. Саме так вважає антитютюновий активіст та виконавчий директор Центру громадянського представництва «Життя» Дмитро Купира. У квітні 2024 року в ефірі «5 каналу» він заявив, що курці є «маргінальними людьми з глибокою важкою залежністю, які потребують ментальної підтримки». Але це історія з початком у далекому 2009-му.
Виконавчий директор громадської організації «Життя» Дмитро Купира, фото prostir.ua
Саме з 2009 року працює ГО «Життя». Зареєструвавшись, її представники декларують свою мету – зміцнити людський потенціал, зменшити смертність від захворювань, спровокованих вживанням тютюновмісних виробів, алкоголю, гіподинамією та неправильним харчуванням. Схоже на справжнє месіанство. Але чомусь нація не стає здоровішою, незважаючи на діяльність ГО «Життя» у цій сфері. Станом на 2016 рік, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 58% українців старше 18 років мали зайву вагу, а 25% страждали на ожиріння. У 2024 році, за повідомленням МОЗ України, ці показники становлять 59% і 25% відповідно. Роки діяльності вищевказаної організації продемонстрували справжню точку фокусу –боротьбу з тютюновими компаніями. І тут не звинуватиш активістів у відсутності здорового глузду і підприємницької жилки – бізнесмени точно знають, що потрібно заходити у ту галузь, де є гроші.
Живе ГО «Життя» за рахунок грантових коштів та донорських вливань, щороку отримуючи 10-15 млн грн. І ми не можемо наперед стверджувати, що ці кошти освоюються непрозоро, адже активісти досі не опублікували звіт за 2023 рік, заливши бак своєї ГО на 400 тисяч безповоротних американських доларів. Відомо, що Дмитро Купира отримує не тільки офіційну зарплату, а ще й бонус у понад 130 тис. щомісячних гривень, які виплачуються з використанням різних механізмів. Це 75% зарплатного фонду усіх офіційних працівників ГО. Згідно правила хорошого тону, якого притримуються усі грантові організації та благодійні фонди, частка зарплат не повинна перевищувати 10% загального бюджету. Але правила і хороший тон для слабких. Наприклад, у 2015-2017 роках в ГО «Життя» цей показник був відверто непристойним – 40%.
Свою діяльність громадська організація здійснює через мережу ФОПів. Ця схема використовується для уникнення сплати ПДФО та військового збору. Тобто безповоротно гранти приходять не в Україну, а безпосередньо в ГО «Життя», адже держава майже не бачить цих коштів. У 2022 році, згідно звіту з офіційного сайту організації, з 11,6 млн грн у вигляді податків було сплачено лише 732,8 тис. грн. А це трохи більше 6%. І дійсно, нащо платити в бюджет 18% ПДФО та 1,5% військового збору, якщо можна обмежитися п’ятьма відсотками єдиного податку? Водночас активісти постійно наголошують на необхідності підвищення податків на тютюнові вироби. І це в країні, яка веде виснажливу криваву війну і переживає масштабну фінансову кризу з запланованим на цей рік півторатрильйонним дефіцитом держбюджету. Виходить доволі прибуткова неприбутковість.
Андрій Скіпальський – голова правління ГО «Життя», фото tobaccocontrol.org.ua
Має місце і прямий конфлікт інтересів. Значне фінансування ГО «Життя» отримує і від структур Всесвітньої̈ Організації̈ Охорони Здоров’я. А посаду національного координатора програм з неінфекційних захворювань Бюро ВООЗ в Україні обіймає Андрій Скіпальський – голова правління ГО «Життя». Без зловживання впливом на процес ухвалення рішень для забезпечення надходжень донорських коштів на рахунки громадської організації навряд чи обходиться. І хіба не можна назвати корупцією той факт, що субпідрядниками одного з проєктів «Життя» була дочка Скіпальського від першого шлюбу Валерія Сємкова та близька подруга другої дружини пана Андрія – Ярина Ясиневич?
Мають активісти ГО «Життя» доволі серйозний вплив і на Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Активісти проводять тренінги для співробітників ДПСС, навчаючи останніх накладати на підприємців штрафи. Згідно зі звітом про діяльність Держпродспоживслужби, у 2023 році це відомство наклало штрафів на 9,5 млн грн на компанії, які продають тютюнові вироби. Але майже всі штрафи були успішно оскаржені у судах як незаконні.
Майже усі штрафи ДПСС, накладені на реалізаторів тютюнових виробів, були скасовані в судовому порядку, фото slovoidilo.ua
Чому ДПСС як державна установа приймає такі консультаційні і тренінгові послуги, та хто їх оплачує – питання до самої служби і до правоохоронців. Звіт про мільйонні стягнення до держбюджету – це бравада. Адже Держпродспоживслужба не тільки повернула 99% штрафів, але й компенсувала усі судові витрати. Отже некомпетентність антитютюнових активістів стає причиною зниження довіри до державного контролюючого органу.
Той, хто маніпулює державними органами, може маніпулювати і законотворчими ініціативами. ГО «Життя» просуває законопроєкт №4030 про введення так званих «сліпих вітрин» для тютюнових виробів – ніяких розкладок з пачками сигарет, а лише аркуш паперу 30 на 40 см з переліком і цінами. Авторам законопроєкту невтямки, що такі специфічні обмеження ніяк не позначаться на рівні споживання, але посприяють скороченню реалізаторів.
Законодавчі ініціативи суттєво вплинули на дизайн сигаретних пачок
В цій самій законотворчій скриньці Пандори опинився і закон №1978-IX, в який активісти намагалися запхнути наджорсткі норми, про які у розвинених країнах Західної Європи ніхто не говорить (заборону продавати сигарети навіть повнолітнім). Варто згадати відсутність у пролобійованому антитютюновими активістами законі норм про врегулювання незаконного обігу цигарок. Це наводить на думку, що громадські активісти погодилися одягти «грантовий ошийник» і від представників тіньового ринку – виробників контрафакту. І на такий висновок наштовхують останні події.
11 липня у місті Винники, що на Львівщині, на території тютюнової фабрики під час проведення слідчих дій детективами Бюро економічної безпеки 50 осіб спортивної зовнішності разом з представниками фабрики силою витісняли співробітників патрульної поліції та БЕБ з території підприємства та не допускали у приміщення для проведення обшуку. Двоє патрульних отримали тілесні ушкодження та були доправлені до лікарні. Дещо схоже ми уже бачили у Дніпрі, коли тітушки Миколи Тищенка побили ветерана російсько-української війни. Люди, які знайомі з ситуацією на фабриці, говорять, що це були тітушки Григорія Козловського. Зазначимо, що у 2021 році «Винниківська тютюнова фабрика» виробляла 61% нелегальної тютюнової продукції на ринку України, а у 2022 (без врахування окупованих територій) — 56%. Директор ТзОВ «Львівська тютюнова фабрика» Григорій Козловський у 2015-2020 роках був депутатом Львівської міської ради від політичної партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність»», а у 2020-22 роках — депутатом Львівської обласної ради від «Європейської Солідарности». Чому це важливо? Тому що можна прослідкувати тісний зв’язок між ГО «Життя» та функціонерами політичної сили «Європейська Солідарність».
На тютюновій фабриці у Винниках відбувається протистояння правоохоронців, представників підприємства та тітушок
Андрій Скіпальський є кумом Володимира В’ятровича – народного депутата від «Європейської Солідарності», який теж, як і Григорій Козловський, родом зі Львівщини. Культура тісного зв’язку політичних еліт дає підстави вважати, що такий само тісний зв’язок існує і між представниками ГО «Життя» та політичною силою Петра Порошенка, а отже і між Григорієм Козловським та громадськими активістами. За щасливим збігом обставин сфери інтересів вищевказаних фігурантів теж пересікаються. До речі, посаду генерального директора Директорату громадського здоров’я МОЗ України Андрій Скіпальський теж отримав ще за каденції Петра Порошенка.
Не забуваймо і про дружину Володимира В’ятровича – Ярину Ясиневич, яка товаришує з другою дружиною Андрія Скіпальського і, як вона сама вказала на своїй Facebook-сторінці, «дбає про громадське здоров’я у Центрі Громадянського Представництва “Життя”».
Андрій Скіпальський з похресником та сином народного депутата Володимира В’ятровича
Повернімося до подій на Львівській тютюновій фабриці. Держава почала активно боротися з виробниками тютюнового контрафакту. І сутичка на підприємстві є однією з найбільш резонансних подій у цій царині. Але на офіційному сайті ГО «Життя» немає ні слова про те, що найбільший контрабандист тютюнових виробів у країні перешкоджає здійсненню правосуддя, чинить фізичний опір поліції та представникам БЕБ. Андрій Скіпальський, який давно ставить запитання «Чому в Адміністрації президента не хочуть боротися з контрабандою сигарет?», теж обирає повне мовчання. Така ж позиція і у Дмитра Купири – виконавчого директора ГО «Життя». І ця реакція, точніше її відсутність, головних антитютюнових активістів країни на події у Винниках лише підтверджує наші припущення.
Про який рівень довіри до народних обранців, антикорупціонерів та активістів може йтися, якщо все починається з відчуття безкарності, побиття ветеранів та правоохоронців і закінчується важким нокдауном для антикорупційної політики та легального бізнесу, який є одним з найбільших платників податків в Україні і одним з найпотужніших роботодавців?
Ми закликаємо людей вести здоровий спосіб життя і відмовитися від шкідливих звичок. Шкода куріння очевидна і беззаперечна. Але інколи в мережі можна побачити стільки маніпулятивних матеріалів про шкоду куріння, що інколи хочеться кинути… читати. Особливо якщо знаєш, що будь-яка антикорупційна чи антитютюнова кампанія – це частина великої гри, правила якої без проблем порушуються за гроші.
В Україні борці з корупцією, тютюнокурінням та іншими негативними соціальними явищами поступово втрачають довіру громадянського суспільства. Чому це відбувається? Тому що тісний зв’язок між політичними елітами, представниками антикорупційних утворень та громадськими активістами створює усі умови, щоб протидія корупції, антитютюнові ініціативи чи боротьба зі злочинністю перетворилися на бізнес. Кругова порука та лобіювання інтересів на найвищому рівні стають новими стандартами, а раніше позитивні ініціативи перетворюються на репресивні інструменти проти політичних опонентів чи навіть легального бізнесу. Чому антитютюнові активісти тиснуть на найбільших платників податків в країні? Чи існує зв’язок між опозиційною чинній владі політичною силою, ГО «Життя» та виробниками нелегальних сигарет? Наскільки прозоро витрачаються громадськими активістами грантові кошти від міжнародних організацій? І де закінчуються добрі справи на благо суспільства і починається відчуття безкарності, за яким обов’язково йде злочин?