...цю дилему. Однак притча ця аж ніяк не стосується єдиного силового «міністра без погонів», або, як він сам полюбляє себе «величати», «продукту Майдану», «польового командира Майдану» - міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка.
Успішно «скубучи сіно» з урядового стогу, той не лише накопичує свої капітали, але й шаленими темпами набирає власні політичні дивіденди, вміло втримуючи на належному рівні як довіру Президента, який і доручив йому цей важливий і в багатьох моментах ключовий пост, так і довіру однопартійцв - соціалістів. Але про так ілюзорні сентенції , як довіра, поговоримо трохи нижче. Спочатку - про реальні діла або ж злочинну бездіяльність.
Найвпливовіший міністр
Вочевидь, ні для кого вже не є секретом, що реальну політику в Україні роблять не тільки перші особи. Одним з найбільш впливових осіб у країні є міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, син секретаря Рівненського обкому КПРС. Він не єдиний, хто грає власну гру, роблячи це, м'яко кажучи, не дуже чесно, не зовсім безкорисливо і врозріз із Кримінальним кодексом. Однак за рік часу від приходу «помаранчевої» влади, він зумів стати чи не найвпливовішою персоною в Україні .
Але перше, ніж перейти до цієї одіозної фігури та зрозуміти явище в цілому, звернемо вашу увагу на психологічні аспекти, пов'язані із наслідками помаранчевої революції.
Кар’єрний ривок багатьох учасників помаранчевої революції справив на них надто сильне враження. Виявляється, можна зробити запаморочливу кар’єру величезні гроші за суперкороткий термін - досить об’єднатися і проявити належну твердість та непохитність до опонентів. Психологи говорять, людина не може таке забути: усе життя, що залишилося, вона буде діяти «на грані фолу». Це як смак людського м'яса - за словами мисливців, пізнавши його, ведмеді стають людожерами назавжди.
Отож, міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко - з тих, хто виграв від революції найбільше. З одного боку, він ніколи не був офіційним претендентом на посаду президента (усього лише депутатом Верховної Ради), але втримався у ролі керівника МВС навіть після відставки уряду Тимошенко.
І нині він продовжує очолювати МВС, керувати яким він почав, не маючи навіть мінімального професійного стажу. За словами багатьох обізнаних осіб, зараз Луценко - реально наймогутніший політик в Україні. Причому, він і далі енергійно прокладає шлях до зміцнення особистої влади.
Сам він називає себе політичним термінатором. Мовляв, керівникові МВС не потрібно професійне розуміння міліцейської роботи, головне - знищувати ворогів. Під гаслом чищення міністерства від «перевертнів у погонах» міністр усував і усуває з керівництва МВС чужих людей і вводить туди своїх.
Цікаво, що це відбувається при схваленні Ющенка, який навряд чи розуміє, що Луценко вибудовує міліцейський апарат під себе. До чого ж призводить концентрація силової влади в одних руках, та ще в руках людини з непередбачуваною поведінкою і нестійкою психікою - сумно уявити.
До речі, існує інформація, яка дає підстави підозрювати Луценко в організації отруєння Віктора Ющенка. Отруєння було вкрай вигідне політично: ріст рейтингу кандидата-однопартійця Олександра Мороза плюс маса претензій до Москви.
"Ревнощі" Луценка часом знаходили некрасиві і політично невигідні форми. Наприклад, коли за рік до президентських виборів йшла мова про об'єднання опозиції, він виступив гарячим противником висунення єдиного кандидата. Незважаючи на факт очевидної «непрохідності» його шефа по Соцпартії Олександра Мороза на президентських виборах, він послідовно ставив Ющенкові палиці в колеса.
Але, як відомо, історія скінчилася тим, що Соцпартія підтримала Ющенка, той розплатився з Луценком кріслом міністра МВС. Можливо, якби Ющенко знав про реального організатора отруєння, він «розібрався» б із Луценком відразу після інаугурації. Невідомо, чи здогадується Ющенко про це, але тепер, коли «розслідуванням» отруєння займається сам Луценко, правдивих доказів не довідається ніхто і ніколи.
Король профанації
Рішуче й емоційно доводячи, як запекло він бореться з корупцією та криміналітетом, Юрій Луценко наліво та направо розкидається цифрами, ніби-то й фактами. Але що ж насправді криється за тими цифрами і фактами? Виявляється - голий і нічим не підтверджений популізм міністра.
Перебуваючи у Львові Юрій Луценко, зокрема, пафосно зауважив, що Україна втратила аж 22 мільярди гривень... на хабарах. Які суми грошей та у чиїх кишенях вони осіли - мають розбиратися правоохоронці, якщо будуть зафіксовані відповідні порушення Закону - винуватці мусять бути затримані і запроторені до в'язниці. Тобто - все мусить відбуватися за справедливою фразою, яку любить повторювати із часів «помаранчевої» революції й сам Юрій Луценко: «Бандити мусять сидіти в тюрмах!».
Так-то воно так, з цим важко не погодитись. Але де, даруйте, пане міністре, оті бандити? Саме тут і захована «родзинка» пафосної заяви Юрія Луценка.
Варіант перший: правоохоронці їх все-таки зловили, але міністр вже звикло заявляє перед мас-медіа, що це становить таємницю слідства в інтересах того ж слідства. Про совість помовчимо, бо політикові такого «польоту» згадувати про совість навіть неетично. Але чи не набридло міністрові самому вже впродовж року «годувати» громадськість обіцянками у близькому розкритті резонансних справ? «З'ясувалися нові обставини смерті В'ячеслава Чорновила», - каже Юрій Луценко, і, як і в попередні роки, справа так і лишається захована за завісою таємничості ... «Впритул наблизились до розкриття убивства Георгія Гонгадзе», - каже він, Апеляційний суд приймає рішення проводити розгляд апеляційної скарги дружини та матері загиблого журналіста «за закритими дверима», не допускаючи туди ні пресу, радіо й телебачення, ні представників громадськості ...
Варіант другий: їх зловили, Юрій Луценко має докази й підтвердження власних слів. Але чому ж країна досі не почула про цілу низку гучних показових судових процесів над тисячами, сотнями тисяч чи навіть мільйонами нечестивих чиновників, що беруть/дають хабар? Напередодні парламентських виборів така «акція самоочищения» була б дуже доречною, щоб політично та психологічно повернути до себе хоч часточку довіри тих, хто за рік вже встиг розчаруватися у теперішніх керманичах. Чому «акція самоочищения»? Та тому, що за попередній рік вже встигло змінитись до 70-80% чиновницького складу, особливо серед керівників середніх та вищих ланок. Тіж, хто керував раніше й лишився керувати нині, неважко здогадатись, у який спосіб їм це вдалося - законним його аж ніяк не назвеш.
Варіант ймовірний: прийшовши до влади, новоспечені керманичі країни, навіть не зважаючи, що пізніше «перегризлися», добре вивчили табличку множення і ділення. Не виняток у цьому й міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який також прийшов до влади у «команді однодумців» і дуже добре знає хто, скільки, і, що головне - за скільки(!) може вирішувати справи. Звичайно ж, «однодумців» ніхто «здавати» не буде. Та й кому здавати - міністров , який сам належить до «однодумців»?
Називаючи цифри, Юрій Луценко, ймовірно, хотів вразити масштабністю. І він нею вразив, але з точністю до навпаки. Адже, на відміну від Дон Кіхота, який був свято переконаний, що перед ним жахливі велетні, а не звичайні вітряки, бачимо, що міністр сам придумує ці вітряки, щоб потім з ними успішно боротися... пустомельством. Але ж якщо у цьому й полягають справжні результати роботи у міністерському кріслі «польового командира Майдану», то стає дуже прикро, що маємо владу, яка займається банальною профанацією, а не реальною роботою на благо країни, як це декларувалось свого часу.
Політичний кілер
А тепер повернімося до політичного кілерства, основним виконавцем якого від теперішньої влади можна з впевненістю назвати Юрія Луценка. Адже, всупереч обіцянкам Президента Ющенка, що парламентські вибори в Україні пройдуть чесно, відповідно до закону про вибори і нормами європейської демократії, стає очевидним, що вибори здобувають брудний антидемократичний характер. Для дискредитації опозиційних партій і блоків у грубій формі використовується адміністративний ресурс.
У числі виконавців плану влади, спрямованого на дискредитацію опонентів, не можна не згадати міністра внутрішніх справ України Юрія Луценко, одного з негласних лідерів СПУ Олександра Мороза.
Преса вже повідомляла, що українська влада використовує адміністративний ресурс для провокацій на адресу опозиційного блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція». Причому традиційно СПУ Луценко застосовували найбрудніші методи боротьби саме проти Наталії Вітренко.
Представники СПУ в особі довіреної особи Олександра Мороза С. Іванченко 2 жовтня 1999 року організували замах на життя кандидата в президенти України Наталії Вітренко, кинувши в неї дві бойові гранати РГД-5, що осколками скалічили 44 ні в чому не винних людини. На парламентських виборах 2002 року СПУ займалася політичним кілерством, мільйонними тиражами поширюючи брехливу інформацію проти Наталії Вітренко. Особисто Юрій Луценко був відповідальним за випуск брошури «Майор Мельниченко обвинувачує кучмизм», у якій блок Наталії Вітренко був брехливо приписаний до партій Кучми. Наталія Вітренко виграла чималу кількість судових процесів і довела облудність розповсюдженої інформації. Сам Луценко за 4 роки так жодного разу і не з'явився в суд.
Ставши міністром МВС, Юрій Луценко продовжив свою діяльність політичного кілера. Використовуючи державні ЗМІ і своє службове становище, він почав наклепницьку кампанію проти Блоку «Народна опозиція». У порушення закону про вибори і про міліцію, Юрій Луценко в інтерв'ю мас-медіа нав'язував суспільній думці негативну інформацію стосовно кандидатів у депутати від блоку Наталії Вітренко, незважаючи на офіційне попередження ЦВК - про необхідність дотримуватись законодавства України, він продовжує використовувати ЗМІ для дискредитації цього блоку.
Влада зважилася на провокації під час візиту лідера «Народної опозиції» у Дніпропетровськ 19 січня. Із самого ранку місто було обклеєно образливими стосовно Наталії Вітренко листівками без вихідних даних. Під час проведення зустрічі з виборцями, на котру прийшло близько чотирьох тисяч людей, без подачі відповідних заяв про проведення заходу, зібралося декілька десятків осіб під прапорами Ліберальної партії України й УНА-УНСО, що викрикували провокаційні гасла і заважали проведенню зустрічі. Чомусь саме цю групу постійно знімали телекамери каналу 1+1 і УТ-1. За інформацією активістів «Народної опозиції», що прийшли на мітинг, група провокаторів складалася з співробітників міліції.
Увечері того ж дня УТ-1 і 1+1 у програмах новин поширили недостовірну наклепницьку інформацію про те, що в ході мітингу в Дніпропетровську збройний представник ПСПУ ініціював бійку з представниками Ліберальної партії.
Блок Наталії Вітренко також звернувся до Президента Ющенка з вимогою дотримувати даного їм слова про проведення чесних і демократичних виборів в Україні.
Один із соратників Наталії Вітренко Володимир Марченко також звинуватив Соціалістичну партію в політичних переслідуваннях ПСПУ і блоку «Народна опозиція». Нагадаємо, що Юрій Луценко - член Соцпартії, що призупинив у ній членство, оскільки став міністром внутрішніх справ. «Зовсім очевидно, що Соціалістична партія через наші політичні переконання проводить найбрудніші акції проти нас", - заявив Володимир Марченко.
Варто відзначити, що у середовищі СПУ вже активно мусується наївна ідея, що після парламентських виборів лідер Олександр Мороз знову посяде крісло спікера, а його вірний Цербер Юрій Луценко - прем’єр-міністра…
Царське полювання
А тепер - про міністерський відпочинок. Те, що син секретаря Рівненського обкому КПРС, а нині міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко вміє гучно та комфортно святкувати, напевно не сумнівався ніхто. Ще б пак, теперішній урядовець, очевидно, не був відірваний від світу, в якому жив тогочасний партійний істеблішмент СРСР.
Напевно не варто нагадувати, як в старі-добрі радянські часи провідники компартії під час свят, а їх було чимало, «вливали у себе найдорожчі напої та набивали черева червоною ікрою. Словом, «славно гудели». Зрештою, «серйозно погудіти» обіцяв Юрій Віталійович на цьогорічних святкуваннях Старого Нового року. Забігаючи наперед зауважимо, що йому це вдалося.
Юрій Луценко відсвяткував Старий Новий рік в славних радянськіх традиціях. Словом, ні в чому собі не відмовляв. «Старий Новий рік відзначаємо обов'язково – саме він у мене буйний», - зазначив пан Луценко у інтерв'ю газеті «Факти».
– Збираємося з інститутськими товаришами, з новими друзями по політичній діяльності і «гудимо» серйозно».
До речі, «загудіти з однокурсниками» Юрій Віталійович обіцяв цього року в Карпатах. Усе ж, з невідомих нам причин опинився в селі Деревач Пустомитівського району Львівської області на базі, яка є на балансі тутешнього управління міліції. Місцина для міністерського розгулу була обрана така, як треба: глибоко в лісі та недосяжна для прискіпливого людського ока. До найближчих хат - близько кілометра. До речі, жодних дороговказів на шляху до бази немає. Лише «знаючі» можуть до неї потрапити.
Як розповідали очевидці, пізно ввечері 13 січня цього року лісовою стежкою до бази прямувало вісім іномарок. Як кажуть, в селі нічого не сховаєш: люди знали, що в одній з них перебував міністр внутрішніх справ.
- Казали, що генерал мав бути, - розповідала одна з жінок про приїзд Юрія Луценка, котра уже звикла, що якщо міністр, то мусить бути генерал. - Його ми так і не побачили, оскільки, вони пізно приїхали і з самого ранечка поїхали.
Дали про себе знати вояжери близько опівночі: таких феєрверків мешканці села, якщо і бачили, то вже давненько. Один з очевидців розповідав, що більше, як півгодини в небо злітали «ракети» освітлюючи околицю. Кажуть, що салют нічим не поступався тому, який був в ніч проти 1 січня 2006 року у Львов. Ба і більше, протривав щонайменше втричі довше.
Напевно про наїдки і напої на гостині не варто переповідати. Вона була доволі вишукана й багата на різноманітні страви. Словом, міністр цього вечора не побивався в пошуках закуски.
Замовив Юрій Віталійович ще й спеціальне ігрище для шановних друзів: полювання. Звичайно, людям напідпитку ще й в темноті важко було б підстрелити дичину, навіть якщо б вони були вправними стрільцями. Однак, спеціальний винахід, врятував ситуацію: зайців прив'язували до дерев. Гості досхочу могли попалити з «вогнепальної», ще й отримали задоволення від, на їх думку, «справжнього полювання».
Ніч таки була славна й перевершила усі сподівання. Ані міністр, ані його гості до ранку спати уже не лягали. Як мовиться в українській пісні: «забава аж до рання, забава цілу ніч». У якому стані рано-ранесенько від’їжджав пан міністр, бачили лиш ті, хто його проводжав і супроводжував. Натомість, мешканці села Деревач уздріли лише сліди від коліс, які залишили автомобілі, поспішно прямуючи в бік Львова.
15.02.2006 17:19