Передісторія створення цього документу полягала у наступному.
На сьогодні в державній власності знаходиться 10,4 млн га земель – тобто 25% всієї сільськогосподарської землі в Україні. Ці землі частково знаходяться в користуванні державних підприємств. Ще є землі запасу, щодо яких приймаються рішення про передачу їх у користування. Саме за рахунок цих земель відбувається так звана безоплатна передача с/г земель громадянам. До чого я особисто ставлюсь вкрай критично. Там, де з’являється безоплатна передача чогось, там без корупції ніколи не обходиться. Очевидно, що вартість землі може вирізнятися у декілька та навіть десятки разів, в залежності від природно-кліматичних умов та місця розташування земельної ділянки. Внаслідок такої безоплатної передачі хтось отримує у власність актив від держави, який коштує у багато разів більше. Неважко зрозуміти, хто та за яких умов отримає таку можливість. Але зараз трохи не проце.
Держава, передавши регіональним органам земельних ресурсів у 2013 році повноваження по розпорядженню державними землями, жодним чином не зафіксувала цілі та принципи на яких мало би відбуватися таке розпорядження.
Коли у 2014 році здійснили аналіз, то з’ясували, що більша частина договорів на оренду державних земель укладені на максимальний термін в 49 років і за мінімальною ставкою в 3%, що вказувало на очевидну корупційну складову при укладанні таких угод. Більш того, думаю, що саме з цих міркувань і відбулась ця передача повноважень в регіони у 2013 році.
Для того, щоби зупинити це повсюдний дерибан державних сільгоспземель Мінагрополітики запропонувало впровадити систему, яка дозволить підвищити ефективність управління земельними ресурсами, встановивши жорсткі умови, на яких Держгеокадастр може розпоряджатися сільгоспземлями державної форми власності.
До речі, окрім корупційних ризиків низька ефективність управління землями призводила до суттєвого недоотримання коштів місцевими бюджетами, до яких зараховується орендна плата.
Так, при розпорядженні землями були введені такі уніфіковані правила: передача державних земель в оренду здійснюється виключно на аукціонах за єдиними стартовими умовами – на термін 7 років при ставці не нижче 8% від нормативної грошової вартості цієї землі, що відповідає середньому рівню оренди по галузі.
У разі відмови орендаря від земельної ділянки, її повторна передача здійснюється також на торгах, а не в ручному режимі. Тим самим була припинена поширена схема, за якою землі, повертаючись із користування, ділилися по 2 га і вилучалися із державної власності назавжди через безоплатну приватизацію.
Також був введений жорсткий розрахунковий норматив площі землі, яка може бути передана на місцевому рівні безоплатно, – не більше ніж 25% від площі земель, що були передані в оренду на конкурентних засадах за попередній звітний період. Пріоритет на отримання землі на безоплатних засадах матимуть учасники АТО. Мета встановлення такого нормативу, по-перше, зупинити безконтрольну передачу сільгоспземель “потрібним” особам. По-друге, змусивши спочатку передати в оренду державні с/г землі на конкурентних засадах.
Ще у минулому році я знав про затвердження цієї Стратегії.
Але повз моєї уваги пройшов той факт, що у жовтні 2017 року до Конституційного Суду України звернулося 45 народних “страждальців” за народ, які стали вимагати визнати неконституційною постанову уряду, якою вищезгадана Стратегія була затверджена.
Своє подання до КСУ вони обґрунтовують обмеженням прав пересічних громадян на безоплатне отримання с/г земель. Крім того, мовляв, порядок розпорядження державними с/г землями має встановлюватися законодавцями.
Але нещирість такого “страждання” доволі очевидна. У нас отримати безоплатно с/г землю дуже не легко, вже не кажучи, що на кращі з них можуть претендувати точно не пересічні громадяни. Ну а щодо права законодавців встановлювати порядок розпорядження державними с/г землями, то його у них ніхто не відбирав. Достатньо лише ухвалити відповідний закон. Але намагання скасувати постанову уряду, яка в умовах правової неврегульованості перекрила можливості для зловживань та корупційних оборудок, вказує зовсім не на стурбованість щодо конституційності такої постанови. Очевидно, що мета полягає у бажанні повернутися до ситуації, коли були можливості для збагачення за рахунок державних с/г земель.