Кожного разу з приходом нової влади вже вкотре піднімається питання щодо прийняття нової редакції трудового кодексу.. І головне, це питання піднімається не стільки реальним громадянським суспільством, скільки різного роду утвореннями на профспілковій ниві чи ниві організацій роботодавців.
Під виглядом борців за права людини вони, використовуючи болючу тему для суспільства, черговий раз привертають до себе увагу, як то буцімто являються справжніми захисниками працівника. Насправді вони, схоже, перемаються лише власними проблемами, черговий раз пробують законодавчо закріпити свою значимість, а не вирішити реальні проблеми стосунків між працівником та роботодавцем.
Виникає лише одне питання: для кого розробляється цей трудовий кодекс? Для профспілок? Для організацій роботодавців? Аби закріпити ще в одному законі їх права і вплив на процес утворення трудових відносин? Чи це все ж таки має бути конкретний закон для простого працівника?!
Представників трудового права від трудових колективів, представників громадянського суспільства, які б лобіювали саме права працівника, і немає серед розробників законопроекту. Закон про працю і надалі розробляється за старою методикою як компроміс між так званими соціальними партнерами, де в центрі відсутні інтереси працівника, не задля того аби дійсно створити умови для легальної та достойної праці, яка б гідно оплачувалася та були створені реальні механізми по регулюванню та захисту трудових прав людини, її інтересів.
На сьогодні надактивні так звані організації роботодавців, які, використовуючи свій вплив на нових депутатів, почали нову атаку на права працівників, їх колективних захисників, волаючи про те, що треба зробити закон більш жорсткішим, позбавити ричагів впливу як профспілки, так і інші правоохоронні громадські органи.
Нам на сьогодні пропонують все ж прийняти трудове законодавство у вигляді трудового кодексу. На мій погляд, це вже вчорашній день, він за своєю філософією не відповідає сьогоднішнім викликам! Він не вирішує проблем тіньової зайнятості, не передбачає гідної оплати праці, не стимулює роботодавців до створення нових робочих місць тощо… В тому вигляді, як його лобіюють певні сили, він не вирішує основного питання – реалізації права людини на працю!
Суспільству потрібна нова філософія трудового законодавства, в центрі якого мають бути пріоритетними права і інтереси працівника! Тільки за таких умов ми зможемо побудувати цивілізовані трудові відносини!
Запропонована редакція ТКУ громіздка, несе багато інформації, яка не завжди знадобиться простому робітнику. Простому робітнику байдуже до існування профспілок, які зачасту не захищають працівника, і він не є членом профспілки, йому байдуже до існування якихось спільних представницьких органів, до генеральної чи регіональної угод, існування НТСЕР чи якогось іншого представницького органу соціального діалогу. Ці питання відносяться до стратегічних державних питань, і вони мало зачіпають в реальності конкретного працівника.
Інформація про існування вищеназваних представницьких органів за участі держави, профспілок та організацій роботодавців лише обтяжує законодавство про працю та робить його громіздким, мало зрозумілим простому працівнику. Для тих, кого це буде стосуватися, є відповідні закони, які і можуть регулювати відносини між робітником і роботодавцем, якщо це знадобиться для конкретного працівника чи трудового колективу.
Робітник діє сам на сам з роботодавцем, і він має чітко уявляти реалізацію свого особистого права на працю, знати, що і коли на його чекає, як, коли і де він може захистити свої права. Все це має бути відображено в трудовому договорі, який має укладатися письмово і який, за рішенням працівника, може пройти експертну оцінку в будь-якому органі, де він зажадає, чи то профспілки, чи то в адвоката, чи правової служби, чи десь ще.
Хворобу краше попередити, а ніж лікувати наслідки! Це аксіома!
Тому існування конкретних, реальних законодавчих правил укладання трудового договору, його дії та наслідки мають бути просто і доступно прописані у відповідному законі, які забезпечать створення реальних умов для повноцінного утворення та існування трудових відносин!
Зосередження лише на більш жорстких підходах до укладення трудових договорів, як того хочуть організації роботодавців, чи на підходах до вирішення певних наслідків трудових відносин, як того хочуть діячи профспілки при звільненнях працівника, є неприйнятним моментом.
З огляду на те, що не усі працівники є членами профспілки, далеко не усі роботодавці є членами організацій роботодавців, тому ані профспілки, ані організації роботодавців не можуть вирішувати, шляхом компромісу між ними, яким бути законодавству про працю. В центрі трудового законодавства мають бути лише інтереси працівника.
Це закон про працю, перш за все, для працівника!
Будь-які спірні питання між роботодавцем та працівником мають вирішуватися в судовому порядку. За необхідністю такі спори можуть вирішуватися і в інший спосіб, чи то через правову допомогу, адвоката, чи через профспілку, якщо працівник належить до неї, чи організацію роботодавців, чи соціальний діалог, права і дії яких прописані у відповідних законах і їх недоцільно вносити до трудового закону.
За участі фахівців трудового права, на основі аналізу практичного досвіду трудових відносин в країні, як позитивного так і негативного, з урахуванням ефективного європейського досвіду, наприклад, литовського, після широкого громадського обговорення можна напрацювати достойний закон про працю, який реально унормує цивілізовані трудові відносини в Україні.