...вміло використовувати колективне майно для поповнення власного бюджету
«Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть...», — саме ця цитата з творчості великого українського поета Тараса Шевченка найбільш вдало характеризує ситуацію в селі Верхнячка Христинівського району Черкаської області. Колись відомий на весь Радянський Союз своїми рекордними врожаями колгосп «Росія» завдяки правлінню нинішнього керівника Григорія Грушовенка перетворився на СТОВ «Верхнячка Агро», працівники якого отримують чи не наймізернішу зарплатню в усій країні.
При цьому саме СТОВ «Верхнячка Агро» процвітає і за офіційними показниками та досягненнями в галузі виробництва сільськогосподарської продукції є одним із найкращих в області. Завдяки вмілому маніпулюванню з колективним майном постраждали саме працівники цього господарства, отримавши від свого керівника Григорія Грушовенка цілий пакет «послуг»: мізерну зарплатню, соціальну незахищеність та повне безправне становище.
В історії є багато прикладів, коли руками вдалого керівника найневдаліша справа перетворювалася на успішну. Історія про голову СТОВ «Верхнячка Агро» Григорія Грушовенка, на жаль, такою не є. Це підтверджують не лише порожні слова, а й порожні кишені селян Верхнячки, які сумлінно виконують свою повинність в особистому господарстві Григорія Грушовенка.
Розпочавши свою трудову кар’єру ще у колгоспі «Росія», пан Грушовенко й подумати не міг, що доведеться так багато працювати. Проте невдовзі він зрозумів, що працювати на благо селян — це настільки невдячна для нього справа, що довелося йому всі свої сили, вміння та характерний йому ентузіазм спрямувати виключно на власне збагачення.
Навряд чи вдалося б Григорію Грушовенку в повній мірі розкрити свої таланти керівника та управлінця чужим майном, якби в Україні не розпочався процес розпаювання колективного майна сільськогосподарського сектору. При реорганізації КСП «Верхняцьке» на загальних зборах 2000 року було прийнято рішення про розпаювання колективного майна КСП "Верхняцьке" та реорганізацію шляхом перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю.
При цьому внаслідок рішення зборів та згідно вимогам чинного законодавства новоутворене СТОВ «Верхняцьке» мало об’єднати майно та зусилля всіх без винятку членів колишнього КСП задля розбудови сильного господарства та процвітання рідної Верхнячки. Проте у новообраного голови були зовсім інші цілі, які значною мірою відрізнялися від господарських мрій та планів верхняцьких селян.
Пан Грушовенко швидко зрозумів, що його односельчани не настільки володіють тонкощами вітчизняного законодавства, щоб зрозуміти процедуру розпаювання колективного майна і перетворення одного підприємства в інше.
Що потрібно для того, щоб ввести в оману селян і використовувати їхнє майно для поповнення особистого бюджету? Григорій Грушовенко знав відповідь на це запитання.
І відчувши себе не лише господарем ситуації, а й господарем душ селянських, він, не відволікаючись на різного роду дрібниці, почав діяти.
Важко знайти спільників для добрих справ, проте для поганих їх і шукати довго не потрібно. Таким чином, пан Грушовенко швидко знайшов спільників. Зрозуміло, що не в інтересах Григорія Грушовенка було, щоб ними стали всі 280 співробітників колишнього КСП. А стали ними всього лише 3 особи — засновники СТОВ «Верхняцьке» - Ганич О.А., Коваль П.І. та Ревуцький М.Ф. Проте головним ідеологом задуманого перетворення став сам Григорій Грушовенко, який разом зі своїми блюдолизами вирішив провести загальні збори КГСП «Верхняцьке». Але не для того, щоб кожен селянин отримав свою частку майна верхняцького колгоспу.
Після загальних зборів членів КСП вказані 4 особи під мудрим керівництвом Григорія Грушовенка втілили в життя хитрий план, в якому інтереси простих селян не передбачалися. В першу чергу було цинічно поховано процес розпаювання колективного майна.
Наслідком серйозних обговорень, проведених великими комбінаторами в поті чола, стала реорганізація КСП «Верхняцьке» у СТОВ «Верхняцьке», яке з 2000 року користувалося колективним та не розпайованим майном верхняцьких селян, поповнюючи сімейний бюджет селянських родин Верхнячки. Проте не родин співробітників СТОВ, а родин пана Грушовенка та його поплічників.
На момент реорганізації КСП у СТОВ «Верхняцьке» Григорій Грушовенко прийняв рішення, варте мудрого та відповідального керівника. Після довгих та важких дум про майбутнє села він вирішив, що не годиться, коли прості селяни стануть засновниками новоствореного підприємства, адже в такому випадку довелося б пану Грушовенку ділитися з трударями Верхнячки його прибутками. Тому і вирішив він зі своїми товаришами по банальному кидку знедолених селянських родин Верхнячки, що засновниками нового товариства мають стати ніхто інший, як сам Грушовенко Г.П., Ганич О.А., Коваль П.І. та Ревуцький М.Ф. Нові власники селянського майна на тих же загальних зборах обрали директором СТОВ «Верхняцьке» видатного комбінатора Григорія Грушовенка, який вніс до статутного фонду СТОВ найбільшу частку серед усіх засновників.
Непомітно для всіх ці 4 особи стали власниками всього майна, яке ще не так давно належало працівникам легендарного Ордена Леніна колгоспу «Росія». Фактично у власність пана Грушовенка та його «любих друзів» перейшло все поголів’я великої рогатої худоби, посівний фонд, сільськогосподарська техніка та нерухоме майно.
Привласнивши майно односельчан, Григорій Грушовенко проявив неабиякі управлінські здібності. Адже вже тепер «грушовенківські» поля колосилися, поголів’я росло, а продукція реалізовувалась. Проте кошти від бурхливої аграрної діяльності йшли не до зарплатного фонду підприємства, а до кишені пана Грушовенка.
Створивши нове підприємство, Григорій Грушовенко зрозумів, що у нього, як в правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства, залишилися серйозні боргові зобов’язання перед рядом комерційних структур, повертати які пану Грушовенку було дещо незручно, адже це суперечило одному із принципів життя Григорія Грушовенка: «Всім, кому я винний, я прощаю».
Під час реорганізації було звільнено всіх співробітників колгоспу, які були переведені на роботу до ТОВ «Верхняцьке». Таким чином, понад 250 селян Верхнячки п’ять років відпрацювали на своїй землі і на своєму майні, проте на благо Григорія Грушовенка. В цій ситуації пану Грушовенку міг би позаздрити й сам Остап Бендер. Ще б більше здивувався герой Ільфа і Петрова, коли дізнався б, що панові Грушовенку вдалося уникнути відповідальності за всі свої протиправні дії, незаконно ліквідувавши згодом правонаступника КСП, незважаючи на його мільйонні боргові зобов’язання. Так само було ліквідовано й СТОВ «Верхняцьке», оскільки пан Грушовенко чітко усвідомлював, що «жадність фраєра губить» і довго використовувати майно верхняцьких селян, виплачуючи їм копійчану зарплатню, не можна.
Тож у 2002 році замість СТОВ «Верхняцьке» було створено ТОВ «Верхнячка Агро». При цьому все майно, яке належало КСП «Верхняцьке» і всім членам КСП, було внесено Григорієм Грушовенком до статутного капіталу ТОВ «Верхнячка Агро». І все знову пішло по другому колу: боргові зобов’язання залишилися позаду, майно селян використовувало ТОВ «Верхнячка Агро», а земля членів КСП передана у користування новоствореного підприємства пана Грушовенка. І знову підприємство запрацювало на повну силу. Тільки при цьому самі селяни знову за ганебні копійки йшли відробляти панщину на особистому підприємстві, яке вже їм не належало.
10 листопада 2008 року Григорій Грушовенко отримав значиму державну нагороду — звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Проте при цьому ніхто з керівництва як держави, так області та району не звернув увагу на всі досягнення ТОВ «Верхнячка Агро» та його керівника, які базуються на таких складових, як шахрайське заволодіння чужим майном, підробка документів, зловживання службовим становищем та елементарні систематичні крадіжки. Кожен селянин може підтвердити, що саме за ці «значні» досягнення отримав пан Грушовенко президентську відзнаку.
Тільки навряд чи знає наш гарант Конституції про численні оборудки нагородженого ним діяча аграрного сектору Григорія Грушовенка. Так само навряд чи знає Президент України і про те, що Григорій Петрович, сидячи у своєму улюбленому ресторані «Карасі», називає селян Верхнячки трьома літерами, і зовсім не тими, що виходять за рамки літературної лексики. За свідченням очевидців, пан Грушовенко вважає, що верхняцькі селяни — це «ВРХ» — «велика рогата худоба». А себе він називає досить скромно і зі смаком. Перебуваючи напідпитку, Григорій Петрович полюбляє вигукувати: «Я магнат!».
Аналогічно Президент України і не знає, скільки отримують співробітники нинішнього ТОВ «Верхнячка Агро», прокидаючись на роботу о 5-й годині ранку і гнучи спину задля поліпшення «вкрай тяжкого» матеріального становища свого керівника Григорія Грушовенка.
Важко сказати, чи стане обманутим селянам Верхнячки легше від того, що «видатними досягненнями» Григорія Грушовенка, окрім відділу нагород Секретаріату Президента, зацікавилася й Генеральна прокуратура України, яка нещодавно поновила розслідування по раніше закритій кримінальній справі у зв’язку з незаконною ліквідацією СТОВ «Верхняцьке». Проте селян зараз найбільше непокоїть інше питання: чи вдасться Григорію Грушовенку «загубити» й цю кримінальну справу серед пилюки прокурорських довгих шаф, чи все-таки справедливість буде відновлено і селяни працюватимуть на своїй землі задля своїх дітей, яких через наступних декілька місяців вмілого керівництва пана Грушовенка не буде чим прогодувати?
21.04.2009 10:16