Про трансформації в українському суспільстві, про їх позитивні та негативні наслідки, про українських героїв та їхнє значення для нації, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів письменник та видавець Дмитро Капранов.
Новини України – From-UA: - Дмитре, день добрий! Після Революції Гідності українське суспільство пережило доволі відчутні трансформації. Які найголовніші з них ви б виділили?
Дмитро Капранов: - Мені здається, що перш за все, всі трансформації відбулися певним чином до Революції Гідності, бо люди вийшли на вулицю не просто так, а через те, що у них всередині щось відбулося.
Чому, власне кажучи, мені не подобається сама назва Революції Гідності? Тому що з гідністю у українців все якраз було гаразд, тобто гідність не потребувала революції. І коли люди вийшли, вони і продемонстрували свою гідність, що вони стали іншими. І головний висновок, який ми тоді зробили для себе, кожен окремо і всі разом, що немає чого чекати від влади або від когось, а треба робити все самим, в тому числі і прибирати за собою стару владу і контролювати нову. Тобто люди почали приходити до тями.
Насправді великою мірою люди старшого покоління, а з ними їхні діти, люди молодого покоління, виросли в достатньо інфантильному суспільстві, коли було враження, що нам все дає радянська влада, товариш Сталін чи Лєнін. І що ти сидиш, нічого не робиш, а тебе помітять, відзначать і просунуть, а ти повинен сидіти і чекати, коли це відбудеться. Те саме стосувалося і влаштування життя.
Але треба згадати, що Мойсей водив свій народ 40 років. От і ми вже 25 років ходимо, і тільки тепер ми нарешті почали розуміти, що на Мойсея сподівайся, а сам розум май. Тобто ми починаємо приходити до тями і розуміти, що треба облаштовувати не тільки власну хату, але і свій провулок, вулицю, своє місто і країну. От це, мабуть, головна трансформація, яка відбулася в Україні.
Розумієте, говорячи про трансформації після Революції Гідності, коли у нас вона закінчилася, образно кажучи, навесні 2014 року, то вже влітку ми самі почали робити армію. При цьому ніхто нам не махав чарівною паличкою. І тому я певен, що ці трансформації у нас відбулися раніше, а тут вони знайшли свій вихід. Доля нам дала можливість продемонструвати всі ці трансформації на дуже великих об’єктах, як армія, волонтерство.
Бо погодьтеся, що такий сплеск активності організувати, наприклад, навколо дитячих будинків було би неможливо. Це дуже добре, люди ними опікуються, але для того, щоб вся країна піднялася, на превеликий жаль, потрібен от такий трагічний привід, який у нас стався. Тут нам було кинуто виклик, і ми знайшли в собі сили його прийняти. Тому я категорично не погоджуюся з тим, що у нас трансформації відбувалися після Революції Гідності, воли відбулися до неї, а Революція вже стала наслідком цих трансформацій.
Новини України – From-UA: - Які позитивні і негативні зміни, на ваш погляд, нині відбуваються в українському суспільстві?
Дмитро Капранов: - Дуже складно сказати, що є позитивними, а що є негативними змінами, оскільки ми люди, які прийшли до тями в 1991 році, будучи вже достатньо дорослими. І для нашого покоління будь-які зміни в суспільстві і в людях після того болота, в якому ми були у ті часи, є позитивними.
Якщо щось із цього має бути негативним, ми подивимося на відстані. Звісно, зараз дуже багато абстрактних нарікань, наприклад, з приводу навчання наших дітей в школах і в вишах. Бо коли ми навчалися, ми знали більше, у нас були ширші уявлення і обрії, а сьогоднішня освіта є такою, якою дуже важко назвати освітою. Але втім, як це не дивно, оскільки освіта сьогодні у нас західного зразка, то виходить, що наші діти, які отримали, об’єктивно кажучи, значно гіршу освіту, ніж ми, значно краще пристосовані до сучасної економіки, ніж ми.
.jpg)
Здавалося б, ми більше знаємо про науку взагалі, про філософію взагалі, про мистецтво взагалі, знаємо більше імен, тенденцій шкіл і такого іншого, а наші діти більше заробляють. І сьогодні їх беруть на роботу, а нас – ні. Чому? А тому що вони отримують освіту за західним зразком і дуже легко інтегруються в західну корпоративну модель. Вони чітко розуміють, чим брифінг відрізняється від брейн-штормінга, а ми з вами повинні вигадати велосипед, а потім машину. Тобто вони вже одразу вчаться експлуатувати те, що є. І здавалося б, що у нас зараз однозначно гірша освіта, але з іншої сторони, вона такою не є.
Інша цікава зміна – це те, що українці стають українцями. З одного боку, це наче, зміна, а з іншого – яка ж це зміна, адже ми були українцями завжди, сотні років, якщо не тисячі?! Насправді сьогодні люди, якщо на них подивитися, викликають дуже багато позитивних емоцій. Можливо, тому що ми романтики, можливо, з якихось інших причин, але, чесно кажучи, я негативних змін і не згадаю.
Новини України – From-UA: - Нове незалежне покоління українців – яке воно? Чи можемо ми сказати, що йому вже притаманні європейські цінності і що воно вже позбулося Совка?
Дмитро Капранов: - Совка вони вже позбулися однозначно, але мені здається, що європейські цінності – це такий самий Совок, тільки навиворіт. Ніяких європейських цінностей не існує, тому що для іспанців цінністю є одне, для голландців – друге, а для поляків – третє. Абстрактні європейські цінності – це рівень декларації, який дуже далекий від реального життя. Головна цінність, яку наші діти зрозуміли, - це те, що ніхто тобі не зробить, ти повинен все зробити власноруч.
.jpg)
Наведу приклад своєї сім`ї. У нас діти можуть використовувати наш авторитет, тому що ми достатньо відомі люди. Але вони це відмовляються робити в принципі, тому що вони самі хочуть творити своє життя. От такий простий приклад. В радянські часи ми собі такого дозволити не могли, тому що тодішня ієрархія була достатньо жорстка, тебе примушували використовувати соціальний статус батьків, а сьогоднішні діти можуть сказати «стоп, я кидаю все і їду навчатися в Польщу чи їду медитувати в Таїланд – і ходіть ви всі конем».
І головну цінність, яку сьогодні наші діти досягли, - це не європейську, а власну. Вони починають розуміти, що вони є цінними самі по собі, а всі ці мантри щодо європейських цінностей, чесно кажучи, викликають приблизно таке саме відчуття, як мантра щодо Леніна. Вони не мають ніякого відношення до реальності, і політики згадують про європейські цінності, коли їм потрібно прикрити свій зад.
Новини України – From-UA: - Поговорімо про українських героїв. Чому сьогодні, окрім Бандери, не вдається винести на п’єдестал інших героїв?
Дмитро Капранов: - Тому що, образно кажучи, гасла заміняють інформацію. Адже Бандера, задля об’єктивності, не був ніяким героєм. Тобто якщо ми хочемо з нього взяти приклад, то в чому? Культ Бандери – дуже шкідлива річ, тому що це той самий Совок – тільки навиворіт. Бандерою замінявся весь визвольний рух, і він був винесений на п’єдестал не нами, а комуністами. Він був оголошений головним ворогом комуністичної влади, і ми сьогодні його успадкували автоматично, як позитивного героя.
.jpg)
А чому Бандера? Яка його ідеологія? Тому що українці були «всі за Росію і комунізм, але завівся один поганий Бандера та якісь бандерівці, які почали псувати всю систему». Насправді визвольний рух був у кожному селі, і давайте згадаємо, що УПА з’явилася тільки в 1943 році, як мінімум, а то і пізніше, і до того партизанських загонів було трошки більше, ніж дофіга. І фронт української революції – це та сама УПА, тільки до Бандери, і буковинська самооборона, і українське військо, я вже не кажу про ті організації, які були до війни. І військо Мельника, яке було паралельно з Бандерою, про якого ми воліємо не згадувати, не знаю, з яких причин, мабуть, через те, що у них були стосунки із німцями.
Тобто, героїзація Бандери – це наслідок Совка, який нам повинен був замінити Український визвольний рух. А він був глобальним, ніж постать одного Бандери і навіть ОУН (б). Тобто це підміна понять і фальшування історії з метою обмежити Український визвольний рух, який дійсно був масовим. І це продемонстрував Шухевич, коли із всіх трьох масових загонів і розрізнених людей створив одну велику армію, яка називалася УПА, і через яку пройшли без перебільшення десятки, а то і до сотні тисяч людей. І це не вписується в рамки одного ідеолога.
Окрім того, чому саме Бандера? Тому що його дуже легко критикувати, у нього реально є до чого причепитися. Крім Бандери були, я не побоюся цього слова, десятки ідеологів і діячів, і якби їх не було, то і не було б цього спротиву. Тому звісно інформації у нас сьогодні мало, але вже її в мільярди разів більше, ніж раніше. Пантеон нових героїв насправді тільки складається. Звісно легко покричати «Бандера, Бандера!», а значно важче розібратися, завдяки кому ми вижили, як нація і держава в ХХ столітті. І тоді пантеон зовсім буде інший, але це вже задача істориків, аніж гарлапанів і політиканів.
.jpg)
Новини України – From-UA: - Дмитре, хто для вас є українським героєм або героями?
Дмитро Капранов: - Якщо брати глибини історії, то безперечно, це Сагайдачний, Шухевич. Чому Шухевич на сьогодні дійсно заслуговує бути на чолі пантеону, тому що він зробив те, чого українці не так дуже люблять робити – він їх об’єднав, створив із розрізнених загонів велику єдину армію, яка воювала зі Сталіним довше, ніж воював Гітлер в Вермахтом. Тобто УПА воювала до 1954 року, і це закріплено в радянському законодавстві, тобто десять років тільки після того, як Союз відновив свій контроль над Україною. Це якщо говорити про ХХ століття.
Герої є різні, і не можна мірятися героїзмом. Але якщо людина жертвує собою та свідомо віддає своє життя за Батьківщину – це однозначно герой. Таких героїв сьогодні у нас дуже багато, і ми багатьох навіть і не знаємо.
Не знаю, чи нам пощастило чи ні, але в нашому видавництві видавався Андрій Миронюк, був такий хлопець із Черкас, але жив у Маріуполі, і він їздив в гарячі точки від Чечні до Абхазії, він воював в складі УНА-УНСО, а потім написав про це книжку, і вона вийшла у нас у видавництві, називалась вона «Кавказ-UA». І він загинув у Донецькому аеропорту, захищаючи його. Людина багато років свідомо будувала себе, як воїна, їздила у гарячі точки, воювала там в складі українських добровольців і готувалася до майбутньої війни. Війна прийшла, він пішов на війну і там загинув. Герой? Однозначно!
Тобто сьогодні в недостатності героїв немає. І що стосується героїв, то ми, на жаль, маємо таку ситуацію, на яку самі навіть не розраховували. І виділяти із них когось одного – було би неправильно, бо для нас героїзм – це норма.
Новини України – From-UA: - Який історичний етап переживає українська нація і які у неї перспективи, на вашу думку?
.jpg)
Дмитро Капранов: - Вже 25 років ми вже ходимо пустелею, і нам ще доведеться поблукати 15 років перед тим, як ми знайдемо Землю Обітовану. Але важливо те, що ми почали цей шлях і розуміємо, чому нам потрібно ще походити.
І 15 років – це якраз наше нове покоління від активної великої арени, а ми фактично останній активний Совок. Тобто, тут все дуже чітко, як розписано у святих книгах.
І єдине, чим ми можемо сьогодні пишатися, це те, що ми – українці. І попри якісь ситуативні речі, попри те, що колись була Козаччина, а колись було Князівство Островське, а колись було Кримське ханство – сьогодні нам потрібно зрозуміти, що нам доведеться поблукати по пісках і ми не повинні губити бажання знайти Землю Обітовану, яка у нас під ногами, тобто відкрити її в собі. І також зрозуміти, що ми не вчора народилися, що у нас історія, м’яко кажучи, дуже давня.
І перспективи у нас дуже хороші – дожити б.